Лісівник із Чернігівщини став командиром військової роти
Війна змінила життя молодого лісівника. Місто Городня Чернігівської області окупували в перші ж дні війни, лісництво на цей час довелось зачинити, адже Рубізьке є одним з найвіддаленіших лісництв Чернігівщини та має найбільшу протяжність лінії з кордоном – близько 30 км. Окупація тривала до квітня. Одразу після того, як місто звільнили, Руслан вирішив добровільно стати на захист країни.
«24 лютого я виглянув у вікно, подивився в бік кордону і зрозумів, що життя вже не буде таким, як раніше» – говорить 25-річний лісівник Руслан Буряк, який зараз захищає повітряний простір центральної та північної України.
До початку повномасштабної Руслан працював помічником лісничого Рубізького лісництва філії «Городнянське лісове господарство» Державного підприємства «Ліси України». Після закінчення НУБіП у 2019 році прийшов працювати майстром лісу, а у 2020 році був переведений на посаду помічника лісничого.
«Робота в лісовій галузі мені до душі, – говорить Руслан. – Коли обирав куди вступати, то головним аргументом було, щоб майбутня професія була пов’язана з природою. Так і обрав спеціальність «лісове господарство». Я люблю працювати в лісі й мені подобається, що колектив у лісництві невеликий. Через це ми добре знаємо один одного, а це дуже позитивно позначається на робочій атмосфері».
Війна змінила життя молодого лісівника. Місто Городня окупували в перші ж дні війни, лісництво на цей час довелось зачинити, адже Рубізьке є одним з найвіддаленіших лісництв Чернігівщини та має найбільшу протяжність лінії з кордоном – близько 30 км. Окупація тривала до квітня. Одразу після того, як місто звільнили, Руслан вирішив добровільно стати на захист країни.
«Тоді, у квітні, в нашому районі були проблеми з тим, щоб потрапити в армію, бо військкомат на момент деокупації вивезли з міста. Спочатку мене направили до навчального центру, але я відмовився від навчань. Я офіцер запасу й одразу був готовий виконувати первинні завдання. Мене направили у 96 зенітно-ракетну бригаду, завданням якої є робота з ППО. Зараз я командир роти. На рахунку нашої бригади вже понад 800 збитих цілей. Наше завдання – захищати від атак повітряний простір країни” – говорить захисник.
За словами Руслана, робота, яку він зараз виконує, це велика відповідальність. У лісництві помічнику лісничого підпорядковувались близько 20 лісівників, а зараз вже 70 військових. Зросло навантаження, збільшились масштаби. І це не мирне життя, а війна, де іноді треба приймати дуже непрості рішення.
Захисник продовжує спілкуватись з колегами з лісництва, а також спілкується по телефону з лісівниками, які, як і він, зараз стоять на захисті країни. Рідний брат і батько Руслана також служать у ЗСУ. Батько, до речі, теж лісівник. До початку війни працював інженером-енергетиком філії “Городнянське лісове господарство” ДП “Ліси України”. Коли Руслана відпускають додому, він відвідує не тільки родину, але й рідну філію.
До війни лісівник любив спорт, займався волейболом. Дуже цікавився зброєю, багато читав про це та мріяв одного дня отримати дозвіл на купівлю власної гвинтівки. Любов до зброї зіграла свою роль у рішенні піти до армії.Вдома у м. Городня на Руслана чекає дружина Анжеліка та маленький син Макар, якому всього 1 рік 8 місяців. Він народився незадовго до початку війни й поки що надто маленький, щоб зрозуміти в якій важливій боротьбі бере участь його батько. Але одного дня Макар дізнається, що його тато один з тих людей, кому будуть дякувати за мирне небо.
Дякуємо лісівнику за захист нашої країни!Джерело: Північний лісовий фонд
